Зараз 7:30 ранку. Ми прокинулись в холодній квартирі, бо я не закрив вікно на ніч (не витримую, коли не маю свіжого повітря навіть в люті морози). Я встаю з ліжка, де досі сплять Оксана і Бісквіт. Болить коліно та права рука — знову залежав її, поки спав. Йду на кухню по те, що мене гарантовано розбудить, мій еліксир життя.
Включаю чайник, дістаю все, що треба, щоб приготувати каву: жовтий пластиковий клевер для заварювання; паперовий фільтр крафтово-коричневого кольору; старі електронні ваги, чиї батарейки тримаються всередині за допомогою фольги; керамічне горня з намальованими на ньому Карпатами; і головний інгредієнт — кава. Чайник якраз закипає, тож я відкриваю його, щоб вода трішки охолола.
Фільтр для кави змочується водою, щоб позбутись зайвого паперового присмаку. Туди насипаю 18 грам запашної кави. Кількість кави залежить від зерна, і коли я купую каву, то я одразу питаюсь в чуваків, або дівчат що продали мені цю каву, скільки краще сипати кави для хорошого результату. Якщо в бариста є принаймні один елемент «уніформи» від riot division, я довіряю на слово. За багато років споживання цього напою я вже знаю, що шукаю для себе в плані смаку — таку невелику гірчинку, яку має кава середнього просмажування. Бажано з Ефіопії. Заливаю 300 мілілітрів води. Спочатку помало, щоб змелена кава просочилась, потім швидкість не має значення. Стараюсь не налити більше як 300 грам, але це не точна наука, тому зазвичай виходить більше (сьогодні вийшло 322 грами). Тепер чекаємо.
Я люблю каву. На стільки, що коли гуляю з Бісквітом, то він першим ділом сам тягне мене до кавʼярні, бо вже знає що це наша перша зупинка в годинній ранковій прогулянці. Найбільше люблю флетвайт, менше кортадо (все через те, що не у всіх кавʼярнях розуміють що це, і як його робити), не люблю лате та капучино — там занадто багато молока. Вдома в мене крім клевера ще є аеропрес, але це пристрій для подорожі, і в домашніх умовах він використовується вкрай рідко (фактично тоді коли я не помив клевер, і бажання його мити в цей момент немає).
Пройшла хвилина. Востаннє перемішую кавову гущу, щоб підняти каву на верх клевера, і щоб рідина краще проходила крізь фільтр. Ставлю цей пуровер на горня. Чекаємо ще десь хвилину часу.
Не пʼю каву з цукром. Це звичка, яку мені прищепив мій друг Рома ще в Тернополі. Він був баристою в кавʼярні куди я заходив щодня, і коли він побачив, що я додаю в каву цукор — він заборонив всім іншим бариста давати мені стіки цукру, щоб я навчився смакувати саме кавою, а не цукром. Дякую Рома, так реально смачніше.
Кава готова. Все разом зайняло до 5 хвилин часу. Я можу це робити фактично на автопілоті, навіть не задумуючись про послідовність — все вже на рівні автоматизму. Це допомагає, коли я ще в напівсонному стані зранку. Я люблю цю просту ранкову задачу.
7:36 я з кавою в руці дивлюсь на вкритий туманом бульвар через велике вікно у вітальні. Місто починає рухатись. Коліно і рука болять менше. Можна починати готувати сніданок…